Аркадій Любченко

125 років від дня народження

Український письменник Аркадій Любченко

«Це, мабуть, єдиний у нас художник, що його можна назвати новелістом. Це вибагливий, вишуканий мініатюрист, що, очевидно, буде продовжувати Коцюбинського в його європейських імпресіоністичних новелах.» М. Хвильовий

А. Любченко (зліва) з товаришем. Фото зроблене під час навчання у Сквирській гімназії

Любченко Аркадій Панасович, український письменник, драматург, перекладач та літературний критик. Народився 20 березня 1899 р. у с. Старий Животів Липовецького повіту Київської губернії (нині с. Новоживотів Вінницької області). Після закінчення у 1912 р. церковно-парафіяльної школи, шість років навчався у гімназії в Сквирі, підробляючи на життя репетиторством. Згодом студіював у Київському університеті. Відомо, що під час визвольних змагань в Україні А.Любченко служив у армії Директорії, за що й був згодом арештований ЧК, але невдовзі – амністований.

Письменники «Гарту», 1924 р. Сидять у першому ряду (зліва направо): А. Любченко, В. Поліщук, М. Хвильовий, В. Еллан-Блакитний, П. Тичина, Г. Коцюба, В. Сосюра .

Працюючи редактором у Державному видавництві України, А. Любченко підтримував багатьох українських письменників, пропагував світову класику в перекладах українською мовою, сам перекладав твори французької, польської та німецької літератури.

Після громадянської війни був актором у театрі ім. І. Франка, але рішення зайнятися літературною працею перемогло. Перші твори написав ще у шкільні роки: у 1918 р. в газеті «Сквирський вісник» були опубліковані його вірші, фейлетони, статті. 1923 року він переїхав до тодішньої столиці України – Харкова, став активним учасником літературного життя. Спершу А. Любченко вступив до літературної організації «Гарт», згодом з однодумцями засновував знамениту ВАПЛІТЕ, де займав посаду секретаря. Після ліквідації ВАПЛІТЕ був одним з засновників альманаху «Літературний ярмарок», а після його заборони взяв участь у створенні «Пролітфронту» і став його секретарем та членом редколегії однойменного щомісячника.

Цей поет юності не по-юнацькому суворий до свого стилю й композиції: він взагалі скупий на слова й лише зрідка показує, які скарби слова встиг надбати, і починає кидати їх із своїх щедрот. Така є проза А. Любченка. Сучасний український читач сприймає її як щось таке, що займає особливе місце в літературі наших днів».

Тоді ж київський журнал «Життя й революція» надрукував одну з кращих його новел – «Via dolorosa», яка дала привід критикам говорити про письменника як блискучого новеліста.

Професор О. Білецький відзначав: «Любченко – поет молодості й її буремних можливостей: він уміє відшукати в ній добрі й творчі поривання, що ламають старе, засуджене на загибель життя й торує шляхи до світлого, повного радості й змісту майбутнього.

Починаючи з 1924 р. «Червоний шлях» друкує низку його о повідань, зокрема: «З темного передпокою», «Хінська новела», «Кров» та ін. У 1926 р. вийшла невелика збірка прози «Буремна путь».

Ю. Шерех свого часу максималістські порівнював значення «Вертепу» для українського ренесансу 20-х із значенням «Божественної комедії» Данте для католицького середньовіччя. Роман А.Любченка "Вертеп" у 2021 р. увійшов в 100 знакових романів і повістей в Україні.

В місячнику «Вапліте» (1927) опубліковано повість «Образа» – зразок соціально-сатиричної прози, уривок з роману «Незнані гості», в якому висвітлюються злободенні на той час проблеми співвідношення науки і політики, моральної відповідальності вченого. Вершиною творчості А. Любченка вважають роман «Вертеп» (1929) – своєрідний маніфест романтики вітаїзму. Це невеликий за обсягом твір, де зроблено сміливу спробу синтезу світогляду, філософії українського відродження 20-х років. У творі поєднані авторські ліричні рефлексії та філософські узагальнення, «лялькові дійства» й побутові сценки, раціоналістичні роздуми і яскрава образність. Це роздум і про історичну долю України, і про її майбутнє, і про новий тип людини – активного діяча й перетворювача, який сформувався під час революційних процесів 1917–1919 рр.

А. Любченко серед письменників: Є. Маланюк (ліворуч). А. Любченко (всередені) та У. Самчук (праворуч) "На замку" у Львові (липень 1943 р.)

Популярність Аркадія Любченка просто зашкалювала: його читали, декламували зі сцени, уривки із творів вивчали в школах

Друга половина 1920-х – початок 1930-х рр. – найбільший розквіт творчості письменника. Виходять і перевидаються збірки його новел «Буремна путь», «Вона», комедія «Моє-твоє», п’єса «Земля горить», переклади з французької творів А. Доде, Ф. Моріака, кіносценарії.

Самогубство найближчого друга і сподвижника М.Хвильового дуже вплинуло на письменника, і в наступні сім років нічого більш-менш значного з його творів не побачило світ. До початку війни вийшли лише збірка «Єдиний фронт» та декілька оповідань для дітей. Залишився невиданим соцреалістичний роман про шахтарів Донбасу.

Початок тридцятих і сталінщина відзначилися нищівною боротьбою на ідейно-національному ґрунті. Влада викорінювала все, що не вкладалося в рамки марксистсько-ленінської ідеології. Почалися масові репресії і серед літераторів. А.Любченка було звинувачено в націоналізмі, деякі його твори були заборонені. Навесні 1933 р. А.Любченко супроводжував М.Хвильового у поїздці по українських селах. Про цю подорож, про моторошні враження від картин масового голоду, про розмову зі знайомим директором цукровар ні Бичком, колишнім українським матросом, де М. Хвильовий чи не вперше висловив думку про свідому організацію голоду і своє рішення ще раз «гайнути проти течії»,— про все це А. Любченко розповів у присвячених своєму другу спогадах «Його таємниця».

«Україна воскресає. В руїнах війни, в пожежах, з попелу виникає, як фенікс», — такими словами починається його щоденник.

У перші дні війни письменника, як і інших, змушували написати в одну з центральних київських газет антинімецьку статтю «Вища раса», про яку йому нагадали пізніше у гестапівській тюрмі. Фронт наближався до Києва.

У час війни працював у харківській газеті «Нова Україна», аж поки з'ясувалося, як писав Ю. Шерех-Шевельов, що «це була більше німецька газета, ніж українська». Цей період знайшов відображення у «Щоденнику» А. Любченка (виданий лише на Заході)

Примусова евакуація письменників на схід сприймається як нове насильство. Вирішивши, що німецький «новий порядок» є меншим злом, порівняно з більшовизмом, а також через хворобу маленького сина, сім’я письменника під час зупинки ешелону у Харкові залишилася в місті. Коли в листопаді 1941-го Любченко вперше побачив жовто-блакитний прапор на Харківській міській управі, то ледве стримав сльози.

Після голодної та холодної зими тяжкохворий Аркадій Панасович у червні 1942 р. виїхав на лікування до Києва, потім – до Львова з надією зробити операцію. Там він публікувався в журналах «Нові дні» і «Дозвілля», брав активну участь у русі українського відродження. В Західній Україні ро згорнувся національно-визвольний рух опору, почалися арешти. Восени 1943 р. гестапо заарештувало А. Любченка. Завдяки втручанню впливових сил Львова весною 1944 р. його звільнили з вкрай підірваним здоров’ям.

Виснажений невиліковною хворобою, письменник разом з маленьким сином почав безкінечні «подорожі» по країнах Європи в ешелоні єпископа Мстислава: Польща, Словаччина, Австрія, Німеччина. В Потсдамі товаришував і спілкувався з Євгеном Маланюком, Уласом Самчуком, Іваном Багряним, та при цьому день за днем вів записи у своєму зошиті про побачене й пережите. Взимку 1945 р. загострилася хвороба. Любченко потрапив до приватної клініки у місті Бад-Кісінґен. Його було прооперовано, але марно. Помер Аркадій Панасович Любченко 25 лютого 1945 р.

В окупованому Харкові почала виходити дозволена німцями українська газета «Нова Україна», в якій Любченко погодився очолити відділ літератури і мистецтва. Саме в цій газеті були опубліковані його знаменита стаття «Україна живе» та спогади про М. Хвильового.

Презентація на тему «Аркадій Любченко». - Текст та фотодані. - URL: https://gdz4you.com/prezentaciyi/inshi/arkadij-lyubchenko-17278/

Український письменник Аркадій Любченко (1899–1945) : бібліогр. покажч. / ХДНБ ім. В.Г. Короленка, складач В.О. Ярошик. – Харків, 1999. – 32 с. – (Повернені імена).

Календар знаменних і пам’ятних дат Харківщини на 2024 рік. - Текст та фотодані. - URL: https://library.kharkov.ua/libdruk/LibKh-00000000357.pdf

Використані джерела

Матеріал підготувала Цимбал О. РЦІ "Харківщина" ХОУНБ